Lay of Leithian

Король Фінґолфін гордо вів
Сріблясте військо по траві.
Сталеві сяяли списи,
Мов срібний місяць їх щити.
Їх труби викликом дзвеніли,
Їх білі коні гордо йшли
Вперед рівниною туди,
Де чорні вежі височіли,
Сповиті хмарами імли,
Там де Морґот чекав у тьмі
Своєї чорної години.

І ріки полум’я вночі,
У зиму ту холодну й білу,
Рівниною вперед побігли,
Й багрянцем небо загорілось.
І з Хітлуму високих стін
Дружини той вогонь узріли.
Знялися в небо хмари диму
І ясні зорі загасили.
Де були трави – попіл нині,
Іржавий меч, сипкий пісок,
І купи спалених кісток,
Припалих пилом між каміння.
І землі ті, що зеленіли
Назвали Дор-на-Фауґліт,
Пустельна Спраглая Рівнина.
Дощам відкритая могила
Для багатьох сміливців світлих,
Що полягли тут і спочили
Під крики воронів. А на рівнину
Дивились кам’янисті схили
Під тьмою лісу Смертна Тінь,
Де чорні сосни височіли,
І колихалися повільно,
Мов щогли чорних кораблів,
Що смерть несуть в своїх вітрилах.



Canto XII

Давно колись у тiнi тiй
Король стояв там Фiнґолфiн,
I ясно сяяла зоря
З небесно-синього щита.
У гнiвi вiн стояв один
Коло ненависних ворiт,
Аж доки в мурах кам’яних
Не стих високий чистий дзвiн:
Владика нолдор в рiг трубiв.
I безнадiйний виклик свiй
Без страху кинув Фiнґолфiн:
"Тьми повелитель, виходи!
Ходи сюди на чесний бiй!
Вiдкрий ворота i виходь,
Ти, що ховаєшся у тьмi,
Ненависний небу й землi!
Ти правиш ордами рабiв –
Так бийся власною рукою!  
I не ховайся за стiною,
Ти, ворог ельфiв i богiв,
Тиран лякливий у брехнi
Ходи, я тут, я жду тебе!
Виходь, яви своє лице!