Quenya – Прадавня мова

Варіанти написання: Qenya, Qendya, Quendya.
Інші назви: Високо-Ельфійська, Висока Мова Нолдор, Прадавня мова, мова Ельфів Валінору, Ельфійська Латина, Валінорська, Авалонська, Ерессейська, parmalambë (мова книг), tarquesta (висока мова), Nimriyê (на Адунаїку), Goldórin чи Goldolambë (на Телеріні), Cweneglin або Cwedhrin (на Ґномській).

Квенья чи Висока Ельфійська – це найяскравіша мова з Аманської гілки Ельфійської мовної сім’ї. В Амані було два діалекти Квенья – Ваньярін та Нолдорін. Через історичні причини у Середзем’ї вживався тільки останній. Інша мова Ельдар, якою розмовляли в Амані, Телерін, теж може вважатись діалектом Квенья, але її завжди мали за окрему мову, тож про неї тут не йдеться (див. окрему статтю).

У порівнянні з багатьма іншими Ельфійськими мовами, Квенья була архаїчною. Вона зберегла головні риси первісної Ельфійської мови, винайденої Ельфами, коли вони тільки прокинулись на берегах озера Куйвіéнен – мови з "багатьма ... прекрасними словами, та вправними вивертами" (WJ:422). Вказівник імен у Сільмарілліоні називає Квенья "давньою мовою, спільною для всіх Ельфів, у формі, якої вона набула у Валінорі" в Амані – так, ніби Квенья була настільки схожою до Протоельфійської, що була майже пізнішою її формою, а не новою мовою. Справді, Протоельфійська та Квенья могли бути взаємно зрозумілими, та не слід думати, що вони були майже ідентичними. У Валінорі давня Ельфійська мова зазнала певних змін: "її перероблення [відбувалось] шляхом створення нових слів (для речей нових і вже знаних) та пом’якшення і надання гармонійності звукам і усталенням мови Квенді, як те здавалось Нолдор красивішим" (WJ: 20). Звуки b i d на початку слів стали v та l (або n), довгі голосні на кінці слів скоротились, ненаголошені голосні в середині слів часто позникали, а багато сполучень приголосних зазнали скорочень та інших змін, що загалом полегшило їх вимову. Квенья також запозичила та адаптувала кілька слів з мови правителів Аману – Валар, Ангельських Сил, що бережуть світ від імені його Творця. Однак самі Валар заохочували Ельфів створювати нові слова, або перекладати значення чудовими формами Ельдаріну замість залишати чи запозичувати слова з Валаріну (WJ:405). Також сказано, що Нолдор "часто змінювали мову, бо дуже любили слова і завжди шукали імен, які б краще пасували до усіх речей, які вони знали чи уявляли собі" (Сільм. р. 5).

В Амані на Квенья розмовляли не тільки Вань’яр та Нолдор, але й Валар: "Валар швидко перейняли Квенья" після прибуття Ельфів, а їх власну мову Валарін не часто чули Ельдар: "справді сказано, що часто можна було чути, як Валар та Маяр розмовляли між собою на Квенья" (WJ:305). Пенґолод, мудрець із Ґондоліну мовить: "У оповідях Валар завжди розмовляють на Квенья у всіх випадках. Та це не може бути завдяки перекладові, зробленому Ельдар, з яких лишень деякі знали Валарін. Переклад мусів бути зроблений самими Валар чи Маяр. І дійсно, ті оповіді чи легенди, що стосуються часів до пробудження Квенді, або найвіддаленішого минулого, чи речей, яких Ельдар не могли знати, мусили спершу бути перекладені на Квенья Валар і Маяр, коли ті навчали Ельдар." Як приклад він згадує Айнуліндале: "Вона ... мала бути спершу представлена нам не тільки словами Квенья, але й відповідно до нашого способу мислення." Навіть Мелькор вивчив Квенья, і вивчив її добре. "Нажаль" каже Пенґолод, "у Валінорі Мелькор вживав Квенья з такою майстерністю, що всі Ельдар були вражені, бо краще було нікуди, і навіть поети та мудреці заледве могли дорівнятись йому" (VT 39:27).

Коли Рýміл винайшов літери, Квенья стала першою мовою, що збереглась на письмі (Сільм. р. 6, ВП, Додаток F). Але за межами Благословенного Королівства Аману Квенья ніколи не знали б, якби не заколот Нолдор у Першій Епосі. Більшість цього роду покинула Аман і пішла у вигнання до Середзем’я, принісши з собою Високо-Ельфійську мову. У Середзем’ї їх переважали числом Сіндар чи Сірі Ельфи, які розмовляли спорідненою, та все ж відмінною мовою. У їх мові Сіндарін задовго до того щезли відмінки, що збереглись у Квенья, а звуки обох мов загалом дуже відрізнялись, – Квенья була багатшою на голосні і мала дуже мало дзвінких приголосних b, d, g, що були частими у Сіндаріні. Як виявилось, "Нолдор ... швидко вивчили мову Белеріанду [тобто Сіндарін], тоді як Сіндар повільно оволодівали мовою Валінору [тобто Квенья]." Через двадцять років по приході Нолдор в Середзем’я, "мовою Сірих Ельфів переважно розмовляли навіть Нолдор" (Сільм. р. 13). Коли король Тінґол з Доріату нарешті дізнався, що Нолдор повбивали багатьох його родичів Телері та вкрали їхні кораблі коли покидали Валінор, то заборонив вживати Квенья по всьому своєму королівстві. Тому "Вигнанці узяли Сіндарін за повсякденну мову, а Високою Мовою Заходу розмовляли тільки володарі Нолдор між собою. Але ця мова завжди існувала як мова науки повсюди, де жив той народ" (Сільм. р. 13).

Так Квенья вціліла навіть у темній Першій Епосі. Її словниковий запас розширився, Нолдор запозичили й перейняли деякі слова з інших мов, такі як Casar "гном" (dwarf) від їхнього Khazad, Хазад та certa "руна" від Сіндарінського certh (WJ:388, 396). Деякі слова, що вже були у вжитку, у Квенья Вигнанців набули нового чи змінили значення, як ось urco, слово, що у Валінорській Квенья вживалось для "всього, що лякало Ельфів, якась непевна форма чи тінь, або створіння, що підкрадається", яке збереглось у пам’яті в древніх легендах про Похід від Куйвіéнен. У Квенья ж Вигнанців в urco пізнали споріднене Сіндарінське orch, і вживали, як його переклад. Звідси значення urco тепер стало просто "Орк" (WJ:390; під впливом Сіндаріну також вживалась форма orco). А коли в Белеріанд прийшли Едайн, то вивчили не тільки Сіндарін, але й "до певної міри і Квенья" (WJ:410). Хоч Квенья "ніколи не була розмовною мовою серед Людей" (Plotz), імена на Високо-Ельфійській, на зразок Еленділь стали популярними серед Едайн. ін назвався Квенійським ім’ям амбар або "Володар Долі", а сестра його Нієнор вигукнула якісь слова Високо-Ельфійською перед тим, як погубила себе (Сільм. р. 21). Є також численні приклади того, що Квенья пам’ятали й вживали самі Вигнанці Нолдор: коли Турґон збудував своє потаєне місто "він нарік його Ондолінде на мові Ельфів Валінору", хоч звичайною назвою міста стала адаптована Сіндарінська форма Ґондолін. Навіть у Ґондоліні Квенья "стала мовою книг" для більшості, "і, як і інші Нолдор, вони вживали Сіндарін як повсякденну мову". Тим не менше Туор чув як Варта Ґондоліну розмовляла "на Високій Мові Нолдор, якої він не знав". Також сказано, що "Квенья повсякчас вживалась у Турґоновім домі і була мовою дитинства Еаренділа" (UT:44, 55). PM:348 підтверджує, що "Турґон після заснування потаємного міста Ґондолін відновив Квенья як повсякденну мову в своєму домі". Аредель залишила Ґондолін і була схоплена Еолом, якому народила сина, і "у серці своєму дала йому ім’я на забороненій мові Нолдор, Лóміон, що означає Дитя Сутінків" (Сільм. р. 16). Еол пізніше назвав сина Сіндарінським іменем Маеґлін, але Аредель "навчила Маеґліна мови Квенья, хоч Еол і заборонив це" (WJ:337).

Проте, Квенья, як розмовна мова Вигнанців, рано зазнала певних незначних змін, імовірно, десь перед едиктом Тінґола проти її вживання, що зупинило всі процеси лінгвістичних змін. У листі до Діка Плотца [Dick Plotz], Толкін описує відмінювання іменників у старій формі Квенья, так званій "Книжній Квенья". Толкін пише, що "як їх знали (смертні) люди – нуменорські учені, і в такому вигляді, як вони збереглись у Ґондорі, [у Третій Епосі] – ці форми вживались на письмі". Але далі він пише: "Квенья як розмовна мова до певної міри змінилась серед Нолдор, доки перестала бути мовою дитинства [тобто на початку їх вигнання] ... У цій "розмовній" формі нею й далі розмовляли Ельфи Нолдорського походження, але вона збереглась без подальших змін відколи кожне покоління почало вивчати її з письмових джерел". Схоже, малось на увазі, що й "розмовну" форму могли використовувати у письмових джерелах, з яких кожне покоління вивчало мову заново. Це могли бути тексти, написані Нолдор, під час їх вигнання, після незначного розходження їх мови з Аманьскою Квенья (зокрема, втрати акузатива): "Умови Вигнання ... змусили записувати все те, що пам’ятали з багатьох до-вигнанських наукових творів та пісень" (PM:332). Нуменорські вчені могли перейняти і більш архаїчні форми Квенья, бо мали контакти не лишень з Нолдорськими Вигнанцями у Середзем’ї, але й з Ельдар з Ерессеа та Валінору. Зараз більшість авторів вживають не Книжну Квенья, а Вигнанську форму Високо-Ельфійської, мову Плачу Ґаладріелі (ВП 1/II р. 8).

Перша Епоха завершилась Війною Гніву. На початку Другої Епохи деякі з Нолдор вернулись в Аман, "але декотрі залишались ще довгі віки в Середзем’ї" (Сільм. р. 24). Таким чином, автохтонні носії Квенья й далі були присутні в Тутешніх Землях. І навіть їхній найбільший ворог узяв собі ім’я на Квенья, коли вперше постав перед Ельфами у прекрасній подобі, щоб їх обманути: Аннатар, Володар Дарунків (Про Перстені Сили в Сільмарілліоні). Його справжнє ім’я було теж на Квенья: Саурон, хоч воно йому звісно не дуже подобалось. Пізніше Ковалі Ере­іону дали Квенійські імена їхнім найбільшим творінням: Narya, Nenya та Vilya – наймогутнішим з Перстенів Сили окрім самого лише Одного.

Однак в історії Другої Епохи домінує сага про Нуменор, великий острів подарований Едайн Валар. Спершу всі Едайн були друзями Ельфів, а більшість з них знала Сіндарін (хоч розмовною мовою Нуменорців був Адунаїк). Сказано, що "мудрі серед них вивчали й Високо-Ельдарську мову Благословенного Королівства, якою збереглось багато оповідей та пісень від початку світу ... Отож, окрім власних імен, усі володарі Нуменорців мали й Ельдарінські [Квенійські та Сіндарінські] імена, так само й міста та прекрасні місцини, що їх знаходили в Нуменорі та на узбережжях Тутешніх Земель" (Акаллабет). Приклади Квенійських назв це Менельтарма, Арменелос, Рóменна та сама назва Нуменор. Однак, фактично "Квенья не була розмовною мовою в Нуменорі. Її знали тільки освічені люди, та в родах високого походження, де її навчали у ранній юності. Її вживали в офіційних документах, що мали довго зберігатись, таких як Закони, Список та Аннали Королів..., і часто у велемудрих наукових працях. Дуже широко застосовували її в номенклатурі: офіційні назви всіх місць, регіонів та географічних об’єктів були на Квенья (хоч, звичайно, існували й місцеві назви, здебільшого з тим самим значенням або на Сіндаріні, або на Адунаїку [Нуменорській]. Особисті імена усіх членів королівського дому, та в Лінії Ельроса взагалі, давались на Квенья" (UT:216). Король брав ім’я на Квенья тому що Високо-Ельфійська була "найдостойнішою мовою в світі" (UT:218). Проте часи змінились. Нуменорці стали заздрити невмирущості Ельфів, і дружба з Аманом поступово охолола. Коли двадцятий Король Нуменору зійшов на трон у 2899 році Другої Епохи, він порушив древній звичай і взяв скіпетр під титулом на Адунаїку замість Квенья: Ар-Адунакор, Повелитель Заходу. За його правління "Ельфійські мови більше не вживались, і заборонялось їх навчати, проте таємно береглись Вірними, і кораблі з Ерессеа приходили зрідка і потай до західних берегів Нуменору потому" (UT:222). У 3102 р. Ар-Ґімільзор став двадцять третім Королем і "цілком заборонив користуватися Ельдарськими мовами, й не дозволяв будь-кому з Ельдар приходити на ті землі, і карав тих, хто знався із ними" (UT:223). "Ельфійські мови були оголошені поза законом повсталими Королями, і тільки Адунаїк дозволялось вживати, а багато древніх книг на Квенья та Сіндаріні було знищено" (PM:315). Але Ґімільзорів син Інзіладун виявив геть іншу вдачу коли став Королем у 3177 році (чи в 3175 за іншим джерелом – див. UT:227). Він звернув зі шляху попередніх Королів та взяв титул на Квенья за давнім звичаєм: Тар-Палатір, Далекоглядний. Тар-Палантір хотів було вернутись до дружби з Ельдар та Володарями Заходу", але було надто пізно (UT:223). Свою єдину доньку він назвав Квенійським ім’ям Мíріель. Вона мала стати Правлячою Королевою по його смерті у 3255 році, та її примусили вийти заміж за Фаразона, сина Тар-Палантірового брата Ґімільхада. Фаразон узяв її за дружину всупереч її волі, щоб узурпувати скіпетр Нуменору. Очевидно він не міг стерпіти її імені на Квенья, і змінив його на Зімрафель на Адунаїку. Пихатий і чванливий Ар-Фаразон зав’язав війну з Сауроном у Середзем’ї. Злий Майя хитро вдав, що переможений і Фаразон "у нерозумності гордині своєї привіз його, як заручника, в Нуменор. Невдовзі той зачарував Короля і став найпершим його радником, і незабаром відвернув серця усіх Нуменорців, окрім залишків Вірних, назад до тьми" (ВП Додаток А). Саурон змусив Короля повірити, що той стане безсмертним, якщо відбере владу в Амані у Валар, і дійсно, Фаразон здійснив спробу вторгнення в Благословенне Царство. Як Саурон добре знав, Нуменорці ніколи б не здолали Сил, і, як він і передбачив, Фаразонова армада була вщент розбита. Проте Саурон не передбачив, що Валар звернуться до Самого Єдиного, і що Він використає Свою силу, щоб змінити саму форму світу. Благословенне Королівство було перенесене з видимого світу у царство прихованих речей, а з ним пішли й усі носії Квенья, окрім тих із Нолдор, що іще перебували в Середзем’ї. Сам Нуменор пропав у морі, і ми ніколи не знатимемо скільки книг написаних на Квенья, було втрачено у руїні Острова Королів. Затонулому острову дали нові імена Мар-ну-Фалмар, Земля (букв. Дім) під Хвилями та Аталанте, Упалий.

Під час Падіння вціліли тільки Еленділь, Ісільдур, Анаріон та ті, хто був з ними на їх кораблях. З їхніх імен видно, що то були друзі Ельфів, котрі не брали участі у повстанні проти Валар. У Середзем’ї вони заснували Королівства у Вигнанні, Арнор та Ґондор. Саурон невдовзі атакував Ґондор, та був переможений у Битві Да­орлад, а після сімох років осади змушений був покинути Барад-Дур, і був переможений Ґіль-Ґаладом, Еленділом та Ісільдуром, із яких лишився живим тільки останній. Так скінчилась Друга Епоха Світу, Королівства у Вигнанні простояли і до Третьої Епохи а серед учених мужів Арнору й Ґондору збереглось знання Квенья.

Королі Арнору та Ґондору мали імена на Квенья як вірні Нуменорські королі в давнину. Але у 861 році Третьої Епохи Арнор був роздроблений на малі царства Артедайн, Рудаур та Кардолан; а королі їх мали Сіндарінські імена. Намісники в Ґондорі теж брали Квенійські імена аж до часів Марділа, першого з Правлячих Намісників (названих так через те, що у Ґондорі на період з 2050 до 3019 р. не було королів і Намісники мусіли взяти на себе всю владу й відповідальність). Проте, Марділові наступники перестали брати імена на Високо-Ельфійькій, вони ніколи не називались королями і могли вважати, що було б зарозумілістю носити імена на Квенья за звичаєм королів. Та коли Араґорн був коронований у 3019 році, то нарікся Елeссар Тельконтар на Квенья за давнім звичаєм. Тоді почалась Четверта Епоха і останні Нолдор відплили із Гаваней та назавжди полишили Середзем’я, вертаючись до Аману. Останні носії Квенья пішли з нашого світу, та як сказав Араґорнові Ѕандальф, його завданням було "зберегти, що можна зберегти" (ВП 3/VI р. 5) – включаючи знання Ельдарінських мов. Ми знаємо, що Араґорн дав ім’я на Високо-Ельфійській своєму синові Ельдаріонові, що наслідував йому на троні Ґондору після його смерті у 120 році Четвертої Епохи. Хоч небагато відомо про цю Епоху, без сумніву, доки стояв Ґондор, Квенья пам’ятали.

Слово Quenya, у Вань’ярінському діалекті Quendya, це прикметник утворений від тієї ж основи, що й Quendi "Ельфи". Отже, основне значення відтак "Ельфійська, Квендійська". Але слово Quenya асоціювалось і з основою quet- "говорити", і справді основи quet- та quen- можуть бути споріднені: Толкін пише, що найдавнішою формою цієї основи, яка стосується мовлення, була *KWE, з якої виникли *KWENE та *KWETE (WJ:332). Ельфійські вчені вважали, що Quendi означало "ті, хто говорить за допомогою голосу", а згідно з Пенґолодом, Quenya власне й означало "мова, говірка" (WJ:393). Проте, це може просто відображати той факт, що Квенья була єдиною відомою мовою, коли в Ельфійській мові тільки з’явився прикметник Quen(d)ya "Квендійська" (скорочення від Quendya lambë "Квендійська мова"). Пізніше слово Quenya стало вживатись тільки як назва цієї мови, а не як прикметник, що означає "Ельфійський, Квендійський" взагалі. Однак Нолдор не забули його зв’язку зі старим словом Quendi, і й далі вважали, що ця назва означає "Ельфійська", і що це головна Ельфійська мова, найблагородніша, єдина, в якій ще збереглися древні риси Ельфійської мови (WJ:374).

Квенья також називали parmalambë "книжна мова", і tarquesta "висока мова" (LR:172; пор. "Висока Мова Нолдор" в UT:44). Оскільки ж Квенья утворилась у Валінорі, то її можна називати Валінорською (ВП 3/V р. 15). Після закінчення Першої Епохи багато Нолдор мешкали на острові Ерессеа, поблизу узбережжя Аману. Тому Квенья відома також як Ерессейська, чи Авалонська, за назвою міста Аваллóне на Ерессеа (LR:41, SD: 241). Для Аманських Телері Квенья була Ґолдоріном або Ґолдоламбе, що відповідно означає "Нолдорська" та "Мова Нолдор" (WJ:375). У Гномській (Gnomish), Толкіновій першій спробі відтворити мову, що багато пізніше стала Сіндаріном, для Квенья (Qenya) було слово Cwedeglin або Cwedhrin, та ці слова звісно не годяться у зрілому Сіндаріні (Parma Eldalamberon No. 11 стор. 28). Ельф Ѕлорфіндель називає Квенья Древньою Мовою (ВП 1/I р. 3) а будучи найпрестижнішою мовою в світі, вона зветься ще Високою Мовою Заходу та Високою Ельдарінською мовою (Сільм. р. 15 Акалабет), або Високою Давньо-Ельфійською (WR:160). Нуменорці називали Квенья Німріє [Nimriyê] або Німрійською мовою, тому що Дунедайн називали Ельфів Німір [Nimîr], Дивнії (SD:414, пор. WJ:386). Потім Фродо називає Квенья давньою мовою Ельфів за Морем і мовою Ельфійських пісень (ВП 1/II р. 18). Англійською Толкін ще називавав її High-Elven, (час від часу в Листах High-Elvish) та Elf-Latin, Elven-Latin (Letters, p. 176). У Середзем’ї Квенья за певних обставин стала мовою церемоній та знань, тож Толкін вважав її подібною до Латини в Європі.

Квенья (Quenya), або як спершу писалось "Qenya", походить принаймні з 1915 року, бо схоже, саме в цьому році 23-річний Толкін уклав "Quenya Lexicon", – один з найперших Ельфійських словників (див. LT:246). Незліченні перегляди граматики і словникового запасу відмежували ранню Qenya від більш-менш остаточної її форми, яку бачимо у Володарі Перснів, проте загальний фонетичний стиль її існував уже з самого початку. Майже зріла Квенья поступово викристалізувалась у тридцятих, але незначні зміни траплялись і під час написання Володаря Перснів, це, наприклад, зміна родового відмінка із -n на -o. Було також кілька змін у його переглянутій другій редакції, як от коли Толкін вирішив, що слово vánier у Плачі Ґаладріелі має бути avánier.

На протязі всього свого життя Толкін продовжував вдосконалювати Високу Ельфійську мову, яка за словами його сина Кристофера була "мовою, якої він прагнув, мовою його серця" (із телепрограми J. R. R. Tolkien – A Portrait by Landseer Productions). В одному з своїх листів сам Толкін писав: "архаїчна мова знань мала бути чимось на зразок "Ельфійської Латини", а завдяки такій її транскрипції, що дуже нагадувала латинську збільшувалась її візуальна подібність до Латини. Власне, можна сказати, що вона скомпонована на основі Латини та ще двох (основних) складових, які дають мені "фонестетичну" (phonaesthetic) насолоду: Фінської та Грецької, однак вона має менше приголосних ніж будь-яка з них. Цією мовою є Високо-Ельфійська чи на ній самій – Quenya (Ельфійська)" (Листи: 176). Квенья - це видатний експеримент милозвучності й фонестетики і як на смаки безлічі людей, він мав блискучий успіх. На граматичну структуру, в якій використовується багато відмінків, цілком очевидно, вплинули Латина і Фінська.

Найдовший приклад Квенья у Володарі Перснів, це Плач Ґаладріелі, тобто поема Namárië на кінці розділу Прощання з Лоріеном (ВП 1/II р. 8), що починається зі слів Ai! Laurië lantar lassi súrinen...). Багато прикладів, наведених тут, узяті саме з цієї поеми. Іншими важливими текстами на Квенья є поема Markirya у MC:222-223 та Пісня Фіріелі в LR:72, хоч граматика останньої де в чому відрізняється від Квенья з ВП – вона представляє один з Толкінових ранніх варіантів "Qenya" (Маркір’я ж – дуже пізній твір і цілком достовірний).

У Квенья п’ять голосних a, e, i, o, u, коротких і довгих, останні позначаються наголосом: á, é, í, ó, ú, найчастіше зустрічається a. Вимовляються голосні так як в італійській чи іспанській мовах, а щоб полегшити правильну їх вимову (англомовному читачеві) Толкін іноді додає діерези над деякими словами (так, Manwë радше ніж Manwe щоб показати, що кінцеве e не оглушується а чітко вимовляється, або у слові Eärendil, де e та a вимовляються окремо а не разом як у англ. ear - ці крапки над голосними не є необхідні і можуть безпечно опускатись наприклад у e-mail). Дифтонгів у Квенья шість – ai, au, oi, ui, eu, iu. У кількох словах, схоже, з’являється ще й сьомий дифтонг ei, але його статус неясний. Приголосні загалом такі ж як і в англійській, за винятком шиплячих: немає звуків ч, дж, а замість ш, ж у Квенья є звук схожий на німецький ich-Laut, який Толкін пише як hy (наприклад hyarmen "південь"), він вимовляється як слабший варіант h в англ. словах huge, human. У Квенья також нема th (глухого як у thing та дзвінкого як у the); глухий звук th існував на ранній стадії, але перетворився у s незадовго до повстання Нолдор (див. PM:331-333). Слід зауважити також, що b, d, g зустрічаються тільки в сполученнях mb, nd/ld/rd, ng, (у варіанті Квенья є ще lb замість lv). На початку слів сполучень приголосних у Квенья немає, окрім qu (=kw), ty, ny та nw, якщо вважати їх приголосними. А взагалі, сполучень приголосних майже нема й на кінці слів. Слова закінчуються або на приголосну t, s, n, l, r, або ж, що частіше, на голосну. Всередині слів між голосними може стояти обмежена кількість сполучень приголосних, які Толкін називає "частими" (frequent) або "улюбленими" (favored), що виділені курсивом: cc, ht, hty, lc, ld, ll, lm, lp, lqu, lt, lv, lw, ly, mb, mm, mn, mp, my, nc, nd, ng, ngw, nn, nqu, nt, nty, nw, ny, ps, pt, qu (для cw), rc, rd, rm, rn, rqu, rr, rt, rty, rs, rw, ry, sc, squ, ss, st, sty, sw, ts, tt, tw, ty, x (для ks). Іще кілька інших можуть траплятись у компаундах. Фонетика Квенья дуже строга, що придає цій мові виразний стиль і неповторність.

Зауважте, що літера c завжди вимовляється як k (тож cirya "корабель") – те саме, що й kirya). Щодо цього Толкін був непослідовний, у багатьох джерелах вжито літеру k, але у ВП він вирішив писати на Квенья якомога подібніше до Латини і став вживати літеру c. Подекуди тут k, що стояло в джерелі, замінене на c для одноманітності.

Іменники в Квенья відмінюються за дев’ятьма чи десятьма відмінками. (Є ще чотири числа, та ми здебільшого триматимемось однини, коли перелічуватимемо відмінки). Читача не повинна лякати така кількість відмінків. Де в англійській перед іменником вживаються прийменники, там у Квенья до нього натомість додаються закінчення.

Номінатив (називний відмінок) однини є основною, невідмінюваною формою іменника, він не має свого закінчення. Типова функція іменника у номінативі – бути об’єктом дієслова, як от lómë "ніч" або aurë "день" у кличах перед і після битви Нірнает Арноедіад: Auta i lómë! "Ніч минає!" Aurë entuluva! "День знову прийде!" (Сільм. розділ 20).

У Валінорі в Квенья був акузатив (знахідний), що утворювався подовженням кінцевої голосної слова: cirya "корабель" (номінатив) > ciryá (акузатив). Іменники, що закінчуються на приголосну очевидно не мали окремої форми акузатива. У множині навіть іменники, що закінчуються на голосну мали закінчення -i, наприклад, ciryai "кораблі" (у номінативі ciryar). Акузатив показував, що іменник є об’єктом дієслова; ми не маєм прикладів, та можемо вигадати: haryan ciryá "маю корабель" (haryan ciryai "маю [кілька] кораблів"). Але в Середзем’ї акузатив вийшов з ужитку в мові Нолдор (таке іноді трапляється, коли воюєш із орками, балроґами та драконами), і номінатив перебрав на себе всі його функції. Тож, тепер можна казати haryan cirya, haryan ciryar. Схоже, що сучасні автори, ніколи й не вживають акузатив.

Генітив (родовий) має закінчення -o, що відповідає на питання чий? Прикладом із Namárië є Vardo tellumar "Вардині склепіння" або "склепіння Варди". Зверніть увагу на те, що закінчення -o заміщує кінцеву -a, тому маємо Vardo а не *Vardao. Проте більшості інших голосних це здається не стосується: у MR:329 знаходимо Eruo "Єдиного, Еру". (Якщо ж іменник уже закінчується на -o, тоді закінчення стає порожнім, звичайно з контексту зрозуміло, що іменник у генітиві. Достовірним прикладом є Indis i Ciryamo "Дружина Моряка", пор. ciryamo "моряк"). Зрідка генітив має значення "із" пор. Oiolossëo "із Гори Вічнобілої, з Ойолоссе", Namárië – але таке звичайно передається аблативом (див. нижче). Закінченням генітива у множині є -on, що видно у назві Silmarillion "Сільмарілів", повністю Quenta Silmarillion "Повість про Сільмарілі". Із Namárië наведемо як приклад rámar aldaron "крила дерев", така собі поетична алегорія на листя. Закінчення -on додане не до найпростішої форми іменника, а до номінатива множини. Таким чином, хоч "дерево" на Квенья alda, "дерев" буде не **aldon, але aldaron, тому що номінатив множини "дерева" – aldar. Пор. також Silmaril, у множині Silmarilli, генітив Silmarillion (Подвоєння кінцевої l у Silmaril перед закінченням є прикладом варіації основи, деякі основи злегка змінюються коли до них додається закінчення, при цьому часто відображаючи давнішу форму слова).

Далі йде посесив, який дехто називає "асоціативом" або "прикметниковим відмінком"; сам Толкін у WJ:369 називає його "possesive-adjectival ... genitive" тобто "посесивно-прикметниковим родовим". Цей відмінок має закінчення -va (-wa в іменниках, що закінчуються на приголосну). Його основна функція така ж як і в нашого родового – вказувати кому належить об’єкт: Mindon Eldaliéva "Вежа Ельдаліє". Його призначення довгий час не було достоту відоме. У Namárië цей відмінок є у фразі yuldar ... miruvéreva "ковтки меду". Цей єдиний приклад, що був доступний на протязі більш як двадцяти років призвів до висновку, що цей відмінок показує з чого зроблено об’єкт мовлення, його так і називали – "композитив". На щастя, у Війні Самоцвітів стор. 368-369 ми нарешті отримали Толкінове пояснення більш звичайної функції цього відмінка та того, як він відрізняється від генітива. Посессив, як уже сказано, показує володіння чи приналежність. Толкін наводить приклад róma Oroméva "ріг Ороме", що означає ріг, що належить або належав Ороме у час, про який йде мова (минулий чи теперішній). А генітив у róma Oromëo, що також перекладається як "ріг Ороме", означає "ріг, що дістався від Ороме", тобто мається на увазі, що він уже не належить Ороме у той час, про який йдеться. Однак, генітив перебрав на себе функції посесива на пізніших стадіях. Пор. Vardo tellumar, а не *tellumar Vardava з посесивом, для "Вардині склепіння" у Namárië (це якщо генітив не означає, що склепіння походять від Варди, а не належать їй).

Закінчення датива або давального відмінка -n перекладається прийменником для. У Namárië є займенник у дативі nin "мені, для мене" (з ni "я"): Sí man i yulma nin enquantuva? "Хто ж тепер мені чашу знову наповнить?" Датив часто відповідає непрямому об’єкту в англійській: *i nís antanë i hínan anna "жінка дала дітям дарунок" ("the woman gave the child a gift" (gave a gift to the child).

Локатив тобто місцевий відмінок має закінчення -ssë, що означає "на" або "в". У версії Namárië написаній Тенґваром у RGEO, над піснею є напис Alatariello Nainië Lóriendessë "Плач Ґаладріелі у Лóріенде (Лóріені)". У множині закінчення має форму -ssen, яке бачимо в слові mahalmassen "на тронах" в UT:305, пор. 317 (mahalma "трон"). Це закінчення з’являється і в відносному займеннику ya у Namárië: yassen "де" (Vardo tellumar ... yassen tintilar i eleni "Вардині склепіння ... де мерехтять зорі"). У однині "де, в/на чому" очевидно – yassë. Вживання відмінкових закінчень замість прислівників щоб виразити поняття "у, з, із, до, на" (пор. наступні параграфи) – це характерна риса Квенья.

Аблатив має закінчення -llo, що означає "з, від". Як приклад наведем sindanóriello "із сірої країни" (sinda-nórie-llo: "сірої-країни-з") із Namárië. Там же є слово Rómello, *"зі Сходу", контракція *Rómenello (Rómen "Схід"). Порівняй також Ondolindello "з Ондолінде (Ґондоліну)" у J. R. R. Tolkien – Artist and Illustrator стор. 193.

Аллатив має закінчення -nna, яке означає "до", "у" чи "на". І аблатив і аллатив є в словах сказаних Еленділом коли він прибув у Середзем’я після Падіння Нуменору, і повторених Араґорном при його коронації (ВП3/VI р. 5): Et Eärello Endorenna utúlien. "Із Великого Моря у Середзем’я прийшов’єм" (Endor(e)-nna "Серед-Землю-у"). Аллатив може означати й "на"; пор. лишень i falmalinnar "на білопінних хвилях" у Namárië (де -linnar є закінченням аллатива групової множини; див. нижче).

Інструментальний відмінок має закінчення -nen і вказує інструмент яким виконується дія, або просто причину чому щось стається. Прикладами з Namárië є laurië lantar lassi súrinen, "немов золото падають листки на вітрі", i eleni [tintilar] airetári-lírinen, "зорі тріпочуть від її пісні, святої і царственної". Приклад більш типового інструментального є в реченні i carir quettar ómainen, "ті, хто роблять слова голосами" (WJ:391), ómainen є інструментальним відмінком множини від óma "голос".

Респектив(?): Так назвали відмінок, що є в листі Толніна до Діка Плотца надісланому в другій половині шістдесятих (так-званий Plotz Letter, що є нашим головним джерелом інформації про відмінки у Квенья). Його закінченням є -s (у множині -is), але Толкін ніяк не назвав цей відмінок, не зустрічається він і в текстах. Тому його функція нам зовсім невідома; його й називають іще Загадковим Відмінком. Декотрі автори вживають його як просто альтернативу закінченню локатива. Професор їм уночі не являвся, тож мабуть це для нього прийнятно.

Якщо відмінкове закінчення додається до іменника, що закінчується на приголосну, то часто між іменником і закінченням вставляється e щоб запобігти утворенню важкого для вимови сполучення: Elendil із закінченням аллатива -nna "до" стає Elendilenna "до Еленділа" (PM:401), а не **Elendilnna. А коли іменник у множині, то вставляється i: elenillor "від зірок" (elen "зірка") (MC:222).

Числа у Квенья: У Квенья є однина, множина, групова множина та двоїна. Однина та множина пояснень не потребує. А от функція групової множини ("partitive plural" так названої Толкіном у WJ:388) на відміну від звичайної множини не зовсім зрозуміла, та схоже, вона означає велику групу чогось. У поєднанні з означеним артиклем i, вона може просто означати "много": елемент li у фразі i falmalinnar "на пінистих хвилях" у Namárië перекладено Толкіном у його перекладі між рядками у RGEO:66-67 як "багато". Так як -li є закінченням групової множини, то її довго називали багатократною множиною бо вважали, що вона означає просто "багато" того, про що йдеться, коли звичайна множина означала тільки "кілька". У деяких випадках це може бути правильним, та це ще не вся історія. Двоїна вживалась тільки до природних пар, як ото дві руки однієї особи, (пор. слово máryat "її руки" в Namárië, де -t є закінченням двоїни, буквально ж: "її пару рук").

Множина номінатива утворюється за допомогою двох закінчень. Закінчення -r вживається коли іменник закінчується на будь-яку голосну окрім -ë; вже всім відомими прикладами цього є Vala мн. Valar, Elda мн. Eldar, Ainu мн. Ainur. Якщо ж іменник закінчується на приголосну або -ë, то закінченням множини у нього буде -i, яке ще й заміщує кінцеву -ë : Atan мн. Atani, Quendë мн. Quendi. (Проте, коли іменник закінчується на -ië, то утворює множину за допомогою -r щоб запобігти двом i підряд: tië "шлях", tier "шляхи" – а не **tii.) В інших відмінках, закінченням множини є або -r або -n; ось наприклад, закінчення аллатива -nna у множині має форму -nnar, закінчення локатива -ssë стає -ssen, а закінчення аблатива -llo може утворювати множину за допомогою -llon та -llor. У дативі, інструментальному та "респективі", множина показується елементом i, що вставляється між основою іменника та таким же закінченням як і в однині. (Див. повний перелік закінчень нижче.)

Групова множина має закінчення -li, очевидно *-eli в іменниках, що закінчуються на приголосну, до того ж може траплятись контракція чи асиміляція (наприклад, розділовою множиною слова casar "dwarf" є casalli, від *casarli). Закінчення інших відмінків просто додаються після закінчення -li, наприклад, ciryali "кілька кораблів" > аллатив ciryalinna (або ciryalinnar) "до кількох кораблів". Проте пам’ятайте, що голосна у -li подовжується перед закінченнями -va та -nen відповідно поссесива та інструментального відмінків: -líva, -línen.

Двоїна номінатива утворюється двома закінченнями так як і його множина. Більшість іменників мають закінчення -t, як у слові máryat "її руки" (дві руки, пара рук) у Namárië. "Два кораблі, пара кораблів" відповідно буде ciryat (cirya "корабель"). Та коли останньою приголосною основи є t або d, тоді додається закінчення -u: Alda "дерево", Aldu "Два Дерева". В інших відмінках це t якимось чином вставляється у закінчення чи додається до них; наприклад, закінчення -ssë, -nna та -llo відповідно локатива, аллатива і аблатива, перетворюються на -tsë, -nta і -lto (ciryatsë, ciryanta, ciryalto = "на/до/із двох кораблів"). Закінчення інструментального відмінка -nen стає -nten, а закінчення датива -n стає -nt (ciryant "для двох кораблів" – це, до речі, єдиний відомий нам випадок коли дозволено сполучення приголосних у кінці слова).

Отже, ось закінчення усіх відмінків у Квенья:

У Квенья є означений артикль i, що відповідає англійському "the", наприклад i eleni "the stars" у Namárië і нема неозначеного як англ. "a, an"; відсутність його вказує на те, що слово неозначене. В українській же мові артикля нема зовсім, тож якщо англійські приклади не помогли, то вживайте артикль коли маєте на увазі щось конкретно, і не вживайте, коли йдеться не про певну річ, а про якісь загальні поняття: Elen síla lúmenn’ omentielvo "a star shines at the hour of our meeting" тобто "[якась собі] зірка осяяла час нашої зустрічі" (ВП1/I р. 3). До того ж, часом у Толкінових перекладах фігурує "the" де його відповідника i нема в оригіналі, пор. перший рядок Namárië: Ai! laurië lantar lassi... "Ah! like gold fall the leaves..." а не просто "(some) leaves".

У Квенья є кілька класів дієслів. Один клас складається з основ, що являють собою просто корені без закінчень, як от quet- "говорити", mat- "їсти", sil- "сяяти", вони виглядають як (приголосна-)голосна-приголосна. Дієслова цього класу можна назвати простими дієсловами (пор. WJ:370). Інший різновид дієслів, які відтак можна назвати "похідними" дієсловами, складається з основ із закінченнями, найчастіше це -ya або -ta. Наприклад Етимології (LR:347-400) містять metya- "закінчувати" від примітивної основи MET, або tulta- "скликати" від TUL (від цієї ж основи походить просте дієслово tul- "приходити").

З інфінітивом часто виникають труднощі. В UT:317 зазначено, що -ië являється закінченням герундива чи інфінітива: enyalië "пригадувати". (вираз "[щоб] пригадати" утворюється за допомогою закінчення давального відмінка -n: enyalien.) Це закінчення мабуть можна вживати з усіма основами простих дієслів: *quetië "казати", *matië "їсти", *tulië "приходити", а можливо, що й з деякими дієслівними основами. У Старому Сіндаріні ("ON" в Етимологіях) є ortië як інфінітив від orta- "вставати, піднімати(сь)" (LR:379), а ж Старий Сіндарін цілком близький до Спільного Ельдаріну, з якого й пішли Квенья та Сіндарін. Тож ми можемо зробити висновок, що в Квенья дієслова на -ta, і можливо більшість основ, котрі закінчуються на голосну, мають форми інфінітива, утворені шляхом відкидання цієї голосної та додавання закінчення -ië: anta- "давати", інфінітив *antië, harna- "рана", інфінітив *harnië і т. д. (автентичних прикладів не маємо). Але як бути з дієсловами на -ya, як от metya "закінчувати"? Форми на зразок *metyië малоймовірні, бо комбінація yi в цій мові не зустрічається. Можливо, що ціле закінчення -ya має відкидатись, а інфінітивом metya буде *metië, а може сама основа metya і вживається в якості інфінітива. Ми цього не знаємо. В деякій мірі цю проблему можна обійти: схоже на те, що в Квенья замість герундія на -ië, частіше вживається просто основа дієслова. У виразі áva carë "не роби [цього]" (WJ:371), carë "робити" виглядає як "аорист" (пор. нижче) утворений з основи простого дієслова car- "робити, чинити" та закінчення -ë. Інші прості дієслова повинні поводитись так само, тобто наприклад *áva tulë "не приходь". Похідні дієслова (із закінченнями на зразок -ya і -ta) у таких конструкціях очевидно залишаться незмінними (придумаєм для цього ілюстрацію: *Áva hilya Fëanáro Endorenna, "не йди за Феанором у Середзем’я", основа похідного дієслова hilya "слідувати" тут вжита у якості інфінітива).

Теперішній (чи тривалий) час утворюється за допомогою закінчення -a. У випадку багатьох дієслівних основ, що вже й так закінчуються на a, дієслова на -ya і -ta, наприклад, воно "невидиме": lanta є одночасно основою дієслова "падати" і формою теперішнього часу "паде, падає". Коли -a додається до основи простого дієслова, то основна голосна стає довгою: sil- "сяяти" > síla "сяє", mel- "любити" > méla "любить" (а не просто **sila,**mela). Відповідні форми "аориста" (silë, *melë, див. нижче) не мають довготривалого аспекту.

Прості дієслова також мають форму яку Christopher Gilson і Patrick Wynne назвали аорист, хоч функції її не зовсім такі як в аориста Старогрецької. Найкращий, з відомих нам прикладів аориста є в реченні i carir quettar ómainen "ті, хто роблять слова голосами" (WJ:391). Це опис Ельфів, отож тут аорист carir "роблять" означає "позачасову істину" поза певного часу. Аорист утворюється за допомогою закінчення -ë, яке змінюється на -i коли додається ще якесь закінчення. З RS:324 випливає, що аористом від sil- "сяяти" є silë, або silir із закінченням множини -r (яке додається коли підмет у множині; див. нижче). В Етимологіях у LR:347-400 багато простих дієслів подані як аорист 1-ї особи (із закінченням -n "я"), наприклад lavin "лижу", tirin "дивлюсь" (див. LAB, TIR), а деякі, як аорист 3-ї особи (tinë "блищить" під TIN). У VT39:11 macë (там написано make) перекладено "рубає мечем". Це також аорист, якщо вважити цей термін придатним в даному випадку. Схоже, що зв’язок між macë та відповідною формою теперішнього (тривалого) часу máca точно відповідає англ. hews проти is hewing.

Минулий час правильних похідних дієслів утворюється за допомогою суфікса -në, наприклад orta- "вставати, піднімати(сь)", минулий час ortanë (пор. Рядок з Namárië: Varda...máryat ortanë *"Варда.... підняла свої руки", що сам Толкін переклав "Varda...has uplifted her hands"). Форми минулого часу простих дієслів часто утворюють за допомогою назальної інфікції + закінчення -ë, так quet- "казати" > quentë "сказав", top- "укривати" > tompë "укрив". (Інфікс має форму m перед p і n у всіх інших випадках.) Проте у випадку основ простих дієслів, що закінчуються на -r чи -m, натомість додається закінчення -në, як і в випадку похідних дієслів: tir- "дивитись", минулий час tirnë "дивився", tam- "стукати", минулий час tamnë "стукав". Так само, основи простих дієслів на -n: cen- "бачити", минулий час очевидно *cennë "бачив" (не автентичне). Коли основа закінчується на -l, суфікс -në асимілюється в -lë, тож минулим часом від wil- "летіти" є willë. (Порівняй ullë "налив", форма минулого часу очевидно утворена просто з основи UL [WJ:400 – але ULU в LR:396]. Але транзитивною формою "налив" є ulyanë, утворене з похідного дієслова ulya-.) Є також кілька дієслів, минулий час яких утворюється шляхом подовження основної голосної і приєднання закінчення -ë; це наприклад, lávë, минулий час від lav- "лизати". (Якийсь час, Професора мабуть забавляла ідея зробити це універсальною системою; в LR:46, 72 знаходимо túlë як форму минулого часу від tul- "приходити" і cárë як минулий час від car- "робити", замість очікуваних форм *tullë, carnë – остання власне є в LR:362, під записом KAR.)

Перфект чи минулий доконаний час простих дієслів утворюється відкиданням останньої голосної основи (якщо є), приєднанням суфікса -ië, подовженням основної голосної та приєднання до основи префікса приставки. Приставка така сама як і основна голосна, тож дієслівні основи на зразок hat- "розбивати(сь)", tec- "писати", ric- "скручувати(сь), витись", top- "укривати", tul- "приходити" мають відповідно приставки a, e, i, o, u. З цього випливає, що перфектами цих слів мають бути *ahátië "розбив", *etécië "написав", irícië "скрутив" (зустрічається у VT39:9), *otópië "укрив", utúlië "прийшов" (остання форма засвідчена у кількох місцях: utúlie’n aurë "день настав", Silm. ch. 20; Endorenna utúlien "у Середзем’я я прийшов", ВП3/VI розділ 5). Такі похідні дієслова як harna- "ранити" або horta- "спонукати" не можуть подовжувати голосну бо за нею є сполучення приголосних, тому мабуть формами їх перфектів є: aharnië, ohortië?

У нас немає прикладів перфектів дієслів на ya-на зразок harya- "володіти"; а форми на кшталт ?aharyië мабуть неможливі, бо у Квенья немає сполучення yi. Я припускаю, що закінчення -ya відкидається, а частина основи, яка залишилася розглядається як просте дієслово, тобто перфектом буде ahárië. Так вважають і Christopher Gilson та Patrick Wynne у їх короткій граматиці Квенья (якщо це дійсно, тільки здогад).

У нас є приклади перфектів, що не мають приставки, це наприклад fírië "умер" у MR:250 (замість *ifírië, як мало би бути, та така форма не зустрічається в опублікованих матеріалах).

Майбутній час утворюється за допомогою відкидання останньої голосної основи (як є) та приєднання суфікса -uva; із Namárië візьмемо приклади enquantuva "знову наповнить" і hiruva "знайде". Основою першого прикладу є (не беручи до уваги префікс en- "re-, від-") є quat- "наповняти" (WJ:392), що наводить на висновок, що дієслова котрі виявляють назальну інфікцію у минулому часі, поводяться так само і в майбутньому.

Імператив (наказовий спосіб) має закінчення -a, як і теперішній час, тож laita означає і "прославляє, благословить" у теперішньому часі і імператив "прославляй!" (У даному випадку, основа уже мала закінчення -a, тому обидва закінчення "невидимі".) В імперативах простих дієслів основна голосна не подовжується, цим вони відрізняються від відповідних форм теперішнього часу: SIL- "сяяти" > теперішній час síla "сяє", імператив *sila! "сяй!" З імперативами часто вживається незалежна частка a чи á: A laita te, laita te! "Славте їх, славте їх!" (прославляння Фродо і Сема на Кормалленських Полях, перекладене в Letters:308); á vala Manwë "Най Манве керує" (WJ:404, букв. *"Прав, Манве!"). Звичайно імператив не має числа (не зважаючи на те чи до одного звертання, чи до кількох). Але імперативи можуть мати необов’язкове займенникове закінчення -t або -l, однини й множини відповідно.

Не відомо, чи є у Квенья окремі суб’юнктивні чи оптативні форми. Є так звана "побажальна формула": nai "нехай" + дієслово у майбутньому часі, пор. nai hiruvalyë Valimar в останніх рядках Namárië. У ВП перекладено "maybe thou shalt find Valimar – може ти знайдеш Валімар", але з заміток Толкіна у RGEO видно, що це насправді побажання: "Нехай ти знайдеш Валімар!" Пор. також UT:317: Nai tiruvantes = "нехай стережуть".

Дієслова узгоджуються в числі з іменниками (підметами) шляхом додавання закінчення -r, як у першому рядку Namárië: laurië lantar lassi, "мов золоті падають листки", де дієслово узгоджується зі своїм підметом lassi "листя", що стоїть у множині. В однині "золотистий падає лист" буде *laurëa lanta lassë з дієсловом без закінчення множини -r. (Зверніть увагу на те, що прикметник, перекладений як "мов золото", буквально "золотий", також змінює форму з множини на однину, див. нижче).

laiqua "зелений"
alassëa "щасливий" (від alassë "щастя")
númenya "західний" (від númen "захід")
vanya "прекрасний, дивний"
morna "чорний"
melda "любий, дорогий" (спершу *melnâ; закінчення -na і -da часом могли мати спільне походження, n могло дисимілювати в d після l)

Багато прикметників закінчуються на ë, як ось carnë "червоний", varnë "бурий" або inimeitë "жіночий". Можна вважати, що у зрілій Квенья немає прикметників, які б закінчувались на -o чи -u. Відносно небагато прикметників закінчуються на приголосну - здебільшого це n, як у firin, qualin "мертвий, умерлий" (відповідно природною смертю і загиблий).

Прикметники узгоджуються у числі з іменниками, до яких відносяться. Прикметники на -a мають форми множини на -ë, а ті, що закінчуються на -ë чи на приголосний – на -i, прикметники на -ëa мають множину на -ië:

vanya vendë "прекрасна діва" > vanyë vendi "прекрасні діви"
carnë parma "червона книжка" > carni parmar "червоні книжки"
laurëa lassë "золотий листок" > laurië lassi "золоті листки"
firin casar "мертвий гном (dwarf)" > firini casari "мертві гноми

Тобто у першому рядку Namárië маємо laurië lantar lassi, "наче золото (букв. золоті) падають листки", в той час як "золотий падає лист" було би laurëa lanta lassë (і дієслово і прикметник узгоджуються у числі з lassë, lassi "лист, листки").

Один сучасний автор якось висловив думку, що назва журналу Vinyar Tengwar містить помилку; бо якщо малось на увазі значення "Нові Листи" (англійською "New Letter"), то назва мала би виглядати як Vinyë Tengwar (vinya "новий", tengwa "літера, лист, письмо"). Проте Carl F. Hostetter потім пояснив, що то "Листи із новинами" ("News Letters"), і тому vinya тут відмінюється як іменник. Той автор скептично поставився до цієї конструкції і запропонував Tengwar Vinyaron "Листи Новин" "Letters of News" чи щось таке, та опублікований пізніше матеріал виявив, що такі "незв’язні компаунди" справді можливі. (Остання спроба захисту: Tengwa "літера", (англ. "letter") має тільки одне підтверджене значення – "буква", а не "letter" у значенні "лист"!) Та у деяких ранніх варіантах Квенья (чи то "Qenya"), прикметники власне таки мали закінчення -r у множині, пор. лиш LR:47, де raikar вжито як множину від raika "зігнутий". Пізніше Толкін змінив граматику.

Суперлатив (вища ступінь порівняння) прикметників утворюється за допомогою префікса an-, тож: Calima "яскравий", Ancalima "найяскравіший" (Letters:279). Як утворюється компаратив (порівняльна ступінь) ("яскравіший, більш яскравий") невідомо, є, правда, елемент yanta- відповідний Ґномському (Gnomish) gantha- "більше" у дуже ранньому словнику, укладеному Толкіном (див. Parma Eldalamberon No. 11 p. 37, де закралась помилка "yonta"; цю помилку було виправлено у Parma Eldalamberon No. 12 p. 106 – та останнє джерело також вказує, що yanta- то дієслово "збільшувати", тому воно може й не мати значення "більше").

Дієприкметники теперішнього часу (або активні) описують стан у якому ти знаходишся коли щось робиш: якщо ти йдеш, то ти той що іде тобто йдучий; якщо думаєш, ти думаючий. В англійській, дієприкметники теперішнього часу утворюються шляхом додавання закінчення -ing до відповідної дієслівної основи. У Квенья йому відповідає -la. У поемі Markirya (MC:221-222 пор. 223) є багато прикладів дієприкметників. Ось наприклад, дієприкметник falastala "пінистий" утворений з дієслівної основи falasta- "пінитись". Якщо за основною голосною нема сполучення приголосних (чи іншої голосної), то вона стає довгою: дієприкметником hlapu- "летіти, віятись" (на вітрі, про піну чи щось таке.) є hlápula. Основи простих дієслів на зразок sil- перед додаванням дієприкметникового закінчення можуть перетворюватись у "тривалі" (із довгою голосною та a на кінці: síla-), тож "сяючий" буде sílala (зустрічається у Markirya з "фреквентативною" основою sisílala, тобто з подвоєнням першого складу основи). Сполучною голосною може бути й i, без подовження голосної основи; пор. itila "що блимає, мерехтить" у PM:363 (основа it-, хоч відома ще й дієслівна основа ita-).

Дієприкметники минулого часу (або пасивні) змальовують стан, у якому ви знаходитесь коли дія відповідного іменника направлена на тебе (якщо хтось бачить тебе, то ти побачений; якщо хтось вбиває тебе, отже ти будеш убитий), або, у випадку деяких дієслів, стан у якому опинишся після завершення дії, описаної відповідним дієсловом (якщо ти йдеш, то ти будеш тим, що пішов). У Квенья, переважна більшість дієприкметників минулого часу утворюється за допомогою закінчення -na або -ina. Дієприкметником минулого часу від car- "робити" є carna "зроблений"; основа rac- означає "розбивати", а слово rácina має значення "розбитий" (Якщо нема сполучення приголосних після основної голосної, то вона, схоже, стає довгою при додаванні дієприкметникового закінчення, як a переходить в á в цьому випадку). Якщо ж основа закінчується на l, то закінчення -na дисимілює в -da: mel- "кохання", melda "коханий" (Власний переклад Толкіна радше "улюблений, дорогий, милий" аніж "коханий", вказує на те, що межа між дієприкметниками і прикметниками часом дуже розмита).

Дієприкметники минулого часу узгоджуються у числі з відповідними іменниками (через перетворення -a на кінці в -ë у множині, так само, як це роблять звичайні прикметники), але от дієприкметники теперішнього часу не змінюють -la на -lë у множині, як можна було сподіватись; вони, здається, невідмінювані (MC:222: rámar sisílala "сяючі крила", а не **rámar sisílalë букв. "крила сяючи"). Це мабуть, щоб запобігти збігові з дієслівним закінченням іменників -lë, англ. "-ing" (як Ainulindalë "Музика Айнур", букв. *"Айну-спів").

Займенники завжди були проблемою. Є дуже багато неясних моментів, до того ж це питання ще більш затуманюється тим, що Толкін, здається, часто переглядав систему займенників. Система, змальована тут, зібрана докупи з різних джерел і включає екстраполяції, реконструкції та кілька безперечно небезсумнівних довільних виборів. Не на одну мить я задумувався чи те або інше на сто відсотків вірно згідно з остаточними намірами Толкіна.

Одне, принаймні, цілком ясно: займенники у Квенья переважно виступають як закінчення приєднані безпосередньо до дієслова чи іменника у вигляді суфіксів, і лише зрідка як окремі слова. У Namárië є слова máryat та hiruvalyë які послужать нам прикладами. Máryat означає "її руки", де "її" виражене за допомогою займенникового закінчення -rya (тут за ним є ще закінчення двоїни -t, яке означає природну пару рук). Hiruvalyë означає "ти знайдеш" і "ти" передане займенниковим закінченням -lyë доданим до дієслова hiruva "знайдеш". Пор. також закінчення -n "я" у словах Еленділа Endorenna utúlien, "У Середзем’я я прийшов" (utúlien "прийшов’єм").

Ось спроба, і не більше, укласти таблицю займенникових закінчень, що вживаються з дієсловами:

1. особа одн.: -n або -nyë "я"
2. особа одн. та мн., ввічливе: -lyë "ви" (або вживайте -lyë як ввічливе "ви" в одн., а -l як мн. "ви")
2. особа одн. та мн., дружнє: *-ccë "ти" (базується на Сіндарському закінченні -ch, гіпотетичне!)
3. особа одн. чол. рід: -ro "він"
3. особа одн. ж. рід: -rë "вона" (навряд *-ryë, як довгий час вважалось)
3. особа одн. сер. рід: -s "воно" (також як коротке закінчення і для "він" і для "вона")
1. особа мн. -mmë: "ми" (ексклюзивне), -lmë "ми" (інклюзивне)
1. особа двоїни *-lvë: "ми" (інклюзивне, "ти і я" – дехто вважає, що має бути *-lwë)
3. особа множини -ntë "вони"

Зверніть увагу на те, що між ексклюзивним та інклюзивним "ми" є різняця, яка полягає в тому чи включає це "ми" особу до якої ведеться мова чи ні. Також пам’ятайте, що -lme є інклюзивним, а не ексклюзивним, ексклюзивне "ми" це -mmë! Закінчення *-lvë (або *-lwë?) є інклюзивним "ми" у двоїні, тобто "ми" в смислі "ти і я", а не загальним "ми" (у множині). Цю частину Квенійських займенників довго невірно тлумачили (у Jim Allan’s An Introduction to Elvish, Nancy Martsch’s Basic Quenya).

Приклади: lendë "пішов", *lenden або *lendenyë "я пішов", *lendelyë "ви [ввічливе] пішли", *lendeccë "ти [фамільярне] пішов", *lendéro "він пішов", *lendérë "вона пішла", *lendes "воно [або він/вона] пішло", *lendemmë "ми [ексклюзивне] пішли", *lendelmë "ми [інклюзивне] пішли", *lendelvë (*lendelwë) "ми [ти і я] пішли", *lendentë "вони пішли". (Зверніть увагу, закінчення -ro та -rë спричиняють подовження попередньої голосної.) Об’єкт може бути виражений також як займенникове закінчення приєднане прямо до дієслова, за закінченням, що позначає суб’єкт. Пор. вигук Араґорна коли він знайшов саджанець Білого Дерева: Utúvienyes!, "Я знайшов ’го!" (utúvie-nye-s "знайшов-я-це"; ВП3/VI р. 5), або слово з Клятви Кіріона: tiruvantes "се вони берегтимуть" tiruva-nte-s "стерегтимуть-вони-це, UT:317).

Як показує вже згадане слово máryat "її руки", навіть присвійні займенники як "її, його, мій" у Квенья виражаються за допомогою закінчень, що додаються просто до іменників (в даному випадку má "рука"). Присвійні закінчення, що вживаються з іменниками по більшості відповідають займенниковим, котрі вживаються з дієсловами, тільки мають закінчення -a:

1. особа одн.: -nya "мій, моя, моє" (далі тільки чол. рід)
2. особа одн. та мн., ввічливе: -lya "ваш"
2. особа одн. та мн., дружнє: *-cca "твій" (на основі Сіндарського закінчення, дуже гіпотетичне!)
3. особа одн.: -rya "його, її" (та можливо "його" сер. роду)
1. особа мн.: *-mma: "наш" (ексклюзивне), *-lma "наш" (інклюзивне)
1. особа двоїни: *-lva: "наш" (інклюзивне, "твоє і моє" – дехто вважає, що має бути *-lwa)
3. особа мн.: *-nta "їхній"

Приклади: parma "книжка", *parmanya "моя книжка", *parmalya "ваша (ввічливе) книжка", *parmacca "твоя (фамільярне) книжка", *parmarya "його/її/?цього книжка", *parmamma "наша (інксклюзивне – не ваша!) книжка", *parmalma "наша (і ваша в тому числі) книжка", *parmalva (або *parmalwa?) "наша (твоя і моя) книжка", *parmanta "їхня книжка" (остання не слід плутати з аблативом двоїни "до пари книжок"). У випадку іменників, що закінчуються на сполучення приголосних, між іменником та посесивним закінченням може вставлятись e, наприклад macil "меч", *macilerya "його меч". У множині відділювачем іменників від закінчень може слугувати закінчення множини -i, наприклад *macili "мечі", *maciliryar "його мечі" – але, як бачимо, після суфікса з’являється додаткове закінчення множини r; пор. наступний абзац. Є певні вказівки на те, що із закінченням -nya "мій, моя, моє" переважно вставляється i як його приєднуюча голосна, навіть і в однині, як в Anarinya "моє Сонце" в LR:72 (Anar "Сонце"). Отож *macilinya "мій меч".

Форми із посесивними закінченнями відмінюються як звичайні іменники. Наприклад: номінатив *parmanya "моя книжка" (мн. *parmanyar "мої книжки"), генітив *parmanyo "of my book" (мн. *parmanyaron), посесив *parmanyava "моїх книжок" (мн. *parmanyaiva), датив *parmanyan "моїм книжкам" (мн. *parmanyain), локатив *parmanyassë "у моїх книжках" (мн. *parmanyassen), аллатив *parmanyanna "до моїх книжок" (мн. *parmanyannar), аблатив *parmanyallo "із моїх книжок" (мн. *parmanyallon, *parmanyallor), інструментальний *parmanyanen "моїми книжками" (мн. *parmanyainen) – і респектив *parmanyas мн. *parmanyais, що би воно там не означало. Перевіреними прикладами є tielyanna "на ваш шлях" в UT:22 пор. 51 (tie-lya-nna "шлях-ваш-на") та omentielvo "нашої зустрічі" у відомому привітанні Elen síla lúmenn’ omentielvo букв. "зоря сяє на час нашої зустрічі" (omentie-lva-o "зустрічі-наш-ої", генітивне закінчення -o замішує -a займенникового закінчення на кінці; пор. Vardo замість **Vardao).

Однак, у Квенья є незалежні займенники на додачу до численних закінчень, які ми розглядали вище. Деякі з них емфатичні. В останньому рядку Namárië є підходящий приклад. У реченні nai hiruvalyë Valimar "maybe thou shalt find Valimar" тобто "нехай ти знайдеш Валімар", "ти" виражене закінченням -lyë приєднаним до дієслова hiruva "знайде", як уже вище пояснювалось. Але у наступному реченні, nai elyë hiruva "maybe even thou shalt find [it]" тобто "нехай саме ти і знайдеш [його]", відповідний незалежний займенник elyë вжитий для наголошення: звідси і переклад "саме ти". Іншим перевіреним незалежним займенником є inyë "(саме) я". Вважається, що більшість незалежних займенників утворюються за допомогою приєднання префікса e- до відповідного займенникового закінчення, як от *emmë "(саме) ми", та ці форми ніде не зустрічаються у незначній кількості доступних нам матеріалів. Емфатичні слова для "він, вона, воно" невідомі.

Інші незалежні займенники, очевидно не емфатичні, включають ni "я" (датив nin "мені" в Namárië), tye "ти (як об’єкт)", ta "воно", te "їх" (і *"вони"?), me "ми" (двоїна me[t] "ми двоє" в Namárië). "Він, вона" може бути й so, se (пор. LR:385).

Більшість наведених нижче прикладів відмінювання перелічені Толкіном у його, так званому Листі Плотца (Plotz Letter), до Діка Плотца в середині шістдесятих і який опублікувала Nancy Martsch у Додатку А до своєї Basic Quenya

1. CIRYA "корабель" (R-множина)
Однина: Номінатив cirya "корабель", (акузатив ciryá в архаїчній "Книжній Квенья"), датив ciryan "кораблю", генітив ciryo "корабельний, від/із корабля", посесив ciryava "корабельний", локатив ciryassë "на/у кораблі", аллатив ciryanna "до корабля, на корабель", аблатив ciryallo "із корабля", інструментальний ciryanen "кораблем", респектив ciryas (значення невідоме).

Множина: Номінатив ciryar "кораблі", (акузатив ciryai в Книжній Квенья, пізніше ciryar,) датив ciryain, генітив ciryaron, посесив *ciryaiva (не в Plotz), локатив ciryassen, аллатив ciryannar, аблатив ciryallon (або *ciryallor, не в Plotz), інструментальний ciryainen, респектив ciryais.

Групова множина: Номінатив ciryali *"кілька кораблів" (в "Книжній Квенья" ciryalí як у номінативі так і в акузативі), датив ciryalin, генітив ciryalion, посесив ciryalíva, локатив ciryalissë чи ciryalissen, аллатив ciryalinna або ciryalinnar, аблатив ciryalillo або ж ciryalillon, інструментальний ciryalínen, респектив ciryalis.

Двоїна: Номінатив ciryat "два кораблі, пара кораблів" (і нема окремого акузатива у архаїчній Квенья?), датив ciryant, генітив ciryato, посесив ciryatwa, локатив ciryatsë, аллатив ciryanta, аблатив ciryalto, інструментальний ciryanten, респектив ciryates. У випадку двоїни наu, двоїна вже в достатній мірі виражена суфіксом -u, (очевидно) тому вживається звичайне відмінкове закінчення двоїни без t: Номіінатив aldu "два дерева", (акузатив *aldú,) генітив *alduo, посесив *alduva, датив *alduen, аллатив *aldunna, аблатив *aldullo, локатив *aldussë, інструментальний *aldunen, респектив *aldus.

2. LASSË "лист" (I-множина)
Однина: Номінатив lassë "листок", (акузатив lassé,) датив lassen "листкові", генітив lassëo "листка", посесив lasséva " листковий", локатив lassessë "на листкові", аллатив lassenna "на листок", аблатив lassello "із листка", інструментальний lassenen "листком", респектив lasses (значення невідоме).

Множина: Номінатив lassi "листки", (акузатив lassí,) датив lassin, генітив lassion, посесив *lassiva (не в Plotz), локатив lassessen, аллатив lassennar, аблатив lassellon або lassellor, інструментальний lassinen, респектив lassis.

Групова множина: Номінатив lasseli (у "Книжній Квенья" lasselí як у номінативі так і в акузативі), генітив lasselion, посесив lasselíva, датив lasselin, локатив lasselisse або lasselissen, аллатив lasselinna або lasselinnar, аблатив lasselillo або lasselillon, інструментальний lasselínen, респектив lasselis.

Двоїна: Номінатив/акузатив lasset "пара листків", датив lassent, генітив lasseto, посесив lassetwa, локатив lassetsë, аллатив lassenta, аблатив lasselto, інструментальний lassenten, респектив lassetes.

У листі Плотца немає прикладів відмінювання іменників, котрі б закінчувались на приголосну, та воно має виглядати наступним чином:

3. NAT "річ"
Однина: Номінатив nat "річ", датив *naten "речі", генітив *nato "речі", посесив *natwa "речовий", локатив *natessë "у/на речі", аллатив *natenna "до речі", аблатив *natello "із речі", інструментальний *natenen "річчю", респектив *nates (значення невідоме).

Plural: Номінатив *nati "речі", (акузатив *natí,) датив *natin, генітив *nation, посесив *nativa, локатив *natissen, аллатив *natinnar, аблатив *natillon або *natillor, інструментальний *natinen, респектив *natis.

Групова множина: Номінатив *nateli (у "Книжній Квенья" *natelí в номінативі та в акузативі), датив *natelin, генітив *natelion, посесив *natelíva, локатив *natelisse/natelissen, аллатив *natelinna/natelinnar, аблатив *natelillo/natelillon, інструментальний *natelínen, респектив *natelis.

Двоїна: Номінатив/акузатив *natu "пара речей" (закінчення -u бо основа закінчується на t): датив *natuen, генітив *natuo, посесив *natuva, локатив *natussë, аллатив *natunna, аблатив *natullo, інструментальний *natunen, респектив natus. Слова з основами, що закінчуються не на -t або -d, як elen "зірка", імовірно виглядатимуть так: Номінатив/акузатив *elenet "дві зорі (подвійна зірка)", датив *elenent, генітив *eleneto (*elento?), посесив *elenetwa, локатив *elenetsë, аллатив *elenenta (можлива контракція *elenta), аблатив *elenelto, інструментальний *elenenten (можлива контракція *elenten), респектив *elenetes (*elentes?).