Квента Сільмарілліон

Мудрі кажуть, що Перша Війна почалась іще до завершення розбудови Арди, і ще до того, як з'явилось у ній щось, що росте чи ходить по землі, і довгий час перемагав Мелькор. Та в розпалі війни дух сили великої й сміливості прийшов на допомогу Валар, почувши у далеких небесах про битву у Малому Царстві, і наповнилася Арда звуком його сміху. Так прийшов Тулкас Сильний, чий гнів як буйний вітер, що розганяє перед собою хмару і тьму. І Мелькор утік від гніву його і сміху, і покинув Арду, і настав у ній мир на довгі віки. А Тулкас зостався і став одним із Валар Царства Арда. Мелькор же вичікував у зовнішній тьмі, і зненавидів Тулкаса він назавжди відтоді.
У той час принесли Валар порядок на моря, рівнини та гори, і посадила нарешті Яванна сім'я, яке давно вже задумала. І коли були приборкані пожежі, й поховані під першими пагорбами, настала потреба у світлі, тож Ауле, на прохання Яванни, створив два великі світочі для освітлення Середзем'я, споруджених посеред оточуючих морів. І Варда наповнила світочі, а Манве благословив їх, і поставили іх Валар на стовпи високі, вищі за будь-які гори пізніших днів. Один світоч звели коло півночі Середзем'я, і назва його — Іллуїн, інший поставили на півдні, і назвали Ормал, і світло Світочів Валар розлилося понад Землею, так що усе освітилось, бо настав незмінний день.
Тоді насіння, що посіяла Яванна, почало проростати й розростатись, і зросло багато рослин малих і великих, мохів і трав, і великих папоротей та дерев, чиї верхи були увінчані хмарами, немов живі гори, а коріння сповите зеленим присмерком. І тварини з'явились і жили на вкритих травами рівнинах, чи в річках та озерах, або ж бродили у сутінках лісів. Та не цвіла жодна ще квітка, ані птах ніякий іще не співав, бо ці речі все ще чекали свого часу у лоні Яванни, та багато іншого було народжено із уяви її, і ніде більше, аніж у краях, найближчих до середини Землі, де світло обох Світочів зустрічалось і змішувалось. І там, на Острові Альмарен серед Великого Озера було перше помешкання Валар, коли все було юне, а новостворена зелень іще чарувала очі творців, і вони ще довго були задоволені.
І сталося так, що доки Валар спочивали від їхніх трудів, і спостерігали за ростом і розвитком речей, що створили й зачали, Манве влаштував велике свято, і Валар з усім почтом своїм зійшлись на запрошення його. Ауле ж із Тулкасом були стомлені, бо майстерність Ауле і Тулкасова сила служили усім ненастанно у дні їхньої праці. А Мелькор же знав про все, що було зроблено, бо навіть тоді мав таємних друзів та підглядачів серед Маяр яких ізвів на свій бік. І очікуючи далеко у темряві сповнився ненависті, заздрячи діянням ровні своєї, кого хотів підкорити. Тому зібрав він до себе духів із просторів Еа, яких звабив на службу собі, і вважав себе сильним. І бачачи тепер свій час, наблизився знову до Арди, і глянув на неї, і краса Землі у розквіті її Весни наповнила його іще більшою ненавистю.
Отож Валар зібрались на Альмарен не боячись зла, і через світло Іллуїна не помітили тіні на півночі, яку відкидав Мелькор, бо виріс він темний як Ніч Порожнечі. І співають, що на тому святі Весни Арди Тулкас одружився із Нессою, сестрою Ороме, і вона танцювала перед Валар на зеленій траві Альмарен.
І коли Тулкас спав стомлений та задоволений, Мелькор вирішив, що слушна година настала. І перейшов він відтак через Стіни Ночі із воїнством своїм і вступив у Середзем'я далеко на півночі і Валар його не помітили.
І почав Мелькор споруджувати величезну фортецю глибоко під Землею, під темними горами, де промені Іллуїна були холодні і тьмяні. Те укріплення називалось Утумно. І хоч і не знали ще Валар про це, та зло Мелькорове й трутизна його ненависті розходилась звідтіль, і Весна Арди була зіпсована. Зелень зачахла й зогнила, ріки задушило пустотрав'я й липка грязюка, і утворились болота, великі й отруйні, де розводились мухи, а ліси стали темні та гиблі, пристанища страху, і тварини перетворились на чудовиськ з рогами та іклами, і заплямували землю кров'ю. Тоді вже дізнались напéвне Валар, що Мелькор знову узявся за своє і шукали сховків його. Та Мелькор вірячи в силу Утомно та міць своїх слуг, сам раптово вийшов війною, і перший ударив, доки Валар готувались. І напав на світочі Іллуїн та Ормал, і повалив їхні стовпи, а світильні розбив. І як упали могутні ті стовпи, землі були зруйновані і моря здійнялися бурями, а коли порозливалися світочі — руйнівне полум'я розлилось по Землі. І вигляд Арди та симетрія її суші і вод порушилась у той час, так, що перший задум Валар вже не був відтоді відновлений.
Так закінчилась Весна Арди. Помешкання Валар на Альмарен було вщент зруйноване, і немали домівки на лиці Землі. Тому полишили вони Середзем'я і пішли в Землю Аман, найзахідну з усіх земель у межах світу, бо її західні узбережжя глядять на Зовнішнє Море, назване Ельфами Еккайя, що оточує Царство Арда. Яке широке те море не знає ніхто крім Валар, а за ним — Стіни Ночі. А східні береги Аману були найвіддаленішим кінцем Беле­аер, великого Західного Моря. І оскільки Мелькор вернувся в Середзем'я і вони не могли ще подолати його, укріпили Валар їхнє помешкання, і на берегах моря воздвигли Пелорі, Гори Аманські, найвищі на Землі. А над усіма горами Пелорі була вершина на верху якої поставив Манве свого престола. Танікветіль назиівають Ельфи ту священну гору, та Ойолоссе — Вічно Біла, і Елерріна — Увінчана Зорями, та багатьма іншими іменами, а Сіндар казали про неї на пізнішій їхній мові Амон Уйлос. Із їхніх залів на Танікветіль Манве та Варда можуть оглядати всю Землю, навіть і до найкрайнього Сходу.
За стінами Пелорі влаштували Валар володіння їхні у тому краї, що зветься Валінор. І там були їхні домівки, сади їх і вежі. У тій береженій землі зібрали Валар багто світла і всі найчудовіші речі, що були врятовані від знищення, і багато інших, ще чудовіших знову зробили, і став Валінор ще прекраснішим, як навіть Середзем'я на Весні Арди. І був він благословенний, бо Безсмертя перебувало там, і ніщо не в'януло й не всихало, ані не було якої плями на квітці чи листку в тій землі, ні псування або хвороби у всьому, що жило, бо саме каміння і води були благословлені.