ВАЛАКВЕНТА

Розповідь про валар та маяр,
як те знають ельдар

На початку Éру, Єдиний, кого ельфійською мовою зовуть Ілýватар, створив áйнур від думки своєї, і зробили вони велику Музику перед ним. У цій музиці початок Світу, бо Ілуватар зробив видимою пісню айнур і вони узріли його як світло у темряві. І багато з них закохались у красу його, і його історію, початок якої і розгортання бачили наче у видінні. Тому Ілуватар дав видінню їх Буття, і помістив його серед Порожнечі, і Таємний Вогонь посланий був горіти у серці Світу, і названий він був Éа.

І тоді ті з айнур, що хотіли, устали й увійшли в Світ на початку Часу, і завданням їх було втілити його, і працею їх звершити видіння бачене ними. Довго трудились вони у краях Еа, що були просторими немислимо для ельфів та людей, аж доки у призначений час не була зроблена Áрда, Царство Земне. Тоді вдяглися вони у подоби Земні і до неї зійшли, і мешкали там.

Про валар

Великих серед цих духів називали ельфи вáлар, Сили Арди, а люди часто кликали їх богами. Володарів валар було сім, і вáліер, Велительок валар також було сім. Оці були найменнями їх на мові ельфійській як розмовляли нею у Валінорі, хоч мали вони інші імена на мовах ельфів у Середзем’ї, у людей же імен їхніх чимало. Отже імена Володарів по порядку: Мáнве, Ульмо, Áуле, Óроме, Мáндос, Лóріен і Тýлкас, а ймення Владичиць: Вáрда, Явáнна, Нієнна, Éсте, Вáйре, Вáна та Нéсса. Мелькор не належить більше до валар, і ім’я його не вимовляють на Землі.

Манве і Мелькор були братами у думці Ілуватара. Наймогутнішим з тих айнур, що прийшли в Світ на початку був Мелькор, але Манве найдорожчий для Ілуватара і ясніше розуміє його наміри. Він призначений бути, як сповниться час, першим з усіх Володарів: повелителем царства Арда і правителем усіх її мешканців. В Арді наймиліші йому вітри та хмари, і всі повітряні простори, від висот до глибин, від крайніх меж Завіси Арди до вітерців, що шелестять у траві. Сýлімо названий він, Воладар Дихання Арди. Усіх швидких птахів сильнокрилих він любить, і вони прилітають і відлітають на прохання його.

Разом з Манве мешкає Варда, Володарка Зірок, що знає усі краї Еа. Надто велика її краса, щоб змалювати словами людськими чи ельфів, бо світло Ілуватарове живе ще в обличчі її. У світлі сила її і утіха. Із глибин Еа прийшла вона на допомогу Манве, бо знала Мелькора ще до створення Музики й відкинула його, і він її ненавидів, і боявся більше за всіх інших створених Еру. Манве і Варда розлучаються рідко і залишаються у Валінорі. Зали їхні над вічними снігами, на Ойолóссе, найвіддаленішій вежі Танíкветіль, найвищій горі на Землі. Коли Манве сходить там на свій трон і Варда з ним поряд, то бачить він дальше ніж будь-чиї очі, крізь туман, і крізь тьму, і через ліги морів. А як Манве із нею, Варда чує ясніше ніж будь-чиє вухо звуки голосу від сходу й до заходу, у верхах і в долах, і в темних місцинах, котрі Мелькор поробив на Землі. З усіх Великих, що мешкають в цьому світі ельфи найбільше люблять і вшановують Варду. Éльберет називають вони її, і з тіней Середзем’я кличуть її цим ім’ям, і славлять його у піснях у час, коли сходять зорі.

Ульмо – Володар Вод. Він самотній. Ніде не затримується він надовго, а мандрує де схоче, по всіх глибинах вод на Землі й під Землею. Силою поступається він тільки Манве, і до створення Валінору був найближчим його другом, але опісля рідко приходив на ради валар, тільки коли радились вони про щось дуже важливе, бо мав він на думці усю Арду і не потребував місця для спочинку. До того ж, не любив він ходити по землі і тільки зрідка прибирав тілесної подоби, як те робили решта валар. Коли Діти Еру бачили його, то сповнювались великого страху, бо Король Моря жахав з’являючись, наче велетенська, мов гора хвиля, що вдаряє об землю, у темному шоломі увінчаному піною і в кольчузі, що зблискувала сріблом спадаючи в зелені тіні. Роги Манве гучні, та голос Ульмо глибокий, як глибини океану, котрі тільки він і бачив.

Проте любить Ульмо однаково ельфів і людей і ніколи не забуває про них, навіть коли паде на них гнів валар. Час від часу наближається він невидимий до берегів Середзем’я, або заходить далеко углиб суші і добуває музику зі своїх великих рогів, Улумурі, зроблених з білих раковин, і тим, до кого долинає та музика, вчувається вона завше потому, і туга за морем вже ніколи не покидає їх. Але переважно говорить Ульмо до мешканців Середзем’я голосами, чутними як музика води. Бо всі моря, озера, ріки, фонтани й джерела під його владою, тож ельфи кажуть, що дух Ульмо тече у всіх жилах світу. Таким чином всі новини стікаються до Ульмо, навіть у найглибші глибини, про всі потреби й печалі Арди, котрі інакше були б приховані від Манве.

Ауле має силу трохи меншу ніж Ульмо. У владі його – всі речовини, з яких зроблена Арда. На початках витворив він немало разом із Манве та Ульмо, і форма всіх земель – його робота. Він коваль і вчитель усіх ремесел, і вправний у всяких мистецтвах, малих і великих, як от могутні будови давнини. Йому належать і самоцвіти, що глибоко в Землі, і золото, що ясніє в руці, і стіни гірські, і чаші глибокі морів. Нолдор навчились найбільше від нього, і він завжди був їхнім другом. Мелькор заздрив йому, бо Ауле був схожий на нього думками і силами, і між ними точилась вічна боротьба, в котрій Мелькор завжди псував і руйнував зроблене Ауле, а той слабнув виправляти безлад, вчинений Мелькором. Обидва хотіли творити за власними задумами нове й небачене іншими, і обоє полюбляли хвалу їх майстерності. Та Ауле лишався вірним Еру, і підпорядковував всі свої труди його волі, і іншим не заздрив, а шукав порад і давав їх, а Мелькор свій дух у заздрощах і ненависті тратив, аж доки, врешті-решт, не міг нічого зробити сам, окрім повторення чужих замислів, а всі їх творіння нищив, коли міг.

Подруга Ауле – Яванна, Дарувальниця Плодів. Вона любить усе, що росте на землі, і всі ці незліченні форми тримає в думках: і дерева, що ростуть, наче башти у давніх лісах, і всілякий мох на камінні, і малесенькі істоти, сховані в землі. Серед Владичиць валар Яванна друга за Вардою у шані й повазі. У подобі жінки вона висока і вдягнена в зелене, але часом прибирає інших подоб. Бачили її, як стояла наче дерево під небом, увінчане Сонцем, а з усіх його віт спадала золота роса на голу землю, і на ній проростали зелені паростки, коріння ж того дерева омивали води Ульмо, а вітри Манве шептались із листям. Кементáрі, Королевою Землі називають її на мові ельдар.

Феантýрі, повелителі душ – брати, найчастіше їх називають Мáндос та Лóрієн. Та це тільки назви їхніх помешкань, справжні їх імена – Нáмо та Íрмо.

Намо, старший, мешкає в Мандосі, що на заході Валінора. Він хранитель Домів Мертвих, і збирає душі загиблих. Не забуває він нічого, і знає він усе, що буде, окрім того лишень, що у волі Ілуватара. Він – Вершитель вироків валар, але виголошує свої пророцтва та вироки тільки на прохання Манве. Вайре, Ткаля, його дружина, вплітає все, що лиш було у Часі у свої плетива, і зали Мандоса, що все розширяються з ходом віків, заткані ними.

Ірмо, молодший, – володар снів і видінь. Його сади в Лоріені, у землі валар, вони найпрекрасніші з усіх місцин у цілому світі, і перебуває там багато духів. Ніжна Есте, цілителька ран і втоми, дружина його. Сірі шати її, і спочинок дарує вона. Вдень не ходить вона, а спить на острові посеред укритого тінями дерев озера Лóреллін. Із фонтанів Ірмо та Есте усі мешканці Валінора черпають наснагу, і часто самі валар приходять до Лорієна і знаходять там спочинок і полегшення від тягарю Арди.

Сильніша за Есте – Нієнна, сестра Феантурі, вона мешкає сама. Вона сповнена смутку й печалиться через кожну рану, якої зазнала Арда від нищення Мелькора. І такою великою була її туга, як розгорнулася Музика, що пісня її обернулась на плач іще задовго до її завершення, а звуки плачу вплетені в теми Світу ще до його початку. Та не за собою печалиться Нієнна і ті, хто прислухаються до неї, навчаються жалю й непохитності в надії. ЇЇ зали на захід Заходу, на краю світу, і зрідка приходить вона у місто Валімар, де панує радість. Частіше приходить вона у зали Мандоса, що поряд з її власними, і ті, що очікують там кличуть її, бо приносить вона силу духу й обертає смуток на мудрість.

Найбільший у силі й славі – Тулкас, котрого називають Аст´лдо, Відважний. Останнім прийшов він до Арди на допомогу валар в першій битві з Мелькором. Любить він боротьбу й змагання в силі, ніколи не їздить він верхи, бо не знає втоми і може перегнати будь-яке створіння, що ходить ногами. Золоте волосся у нього і борода, а тіло рум’яне й пашить здоров’ям, єдина зброя його – власні руки. Мало турбує його минуле й майбутнє, і мало користі з його порад, та друг він – вірний. Дружина його – Несса, сестра Ороме, гнучка й легконога. Вона любить оленів, а вони ходять за нею, коли блукає вона в глушині, але вона може їх випередити, швидка як стріла, з вітром у волоссі. Танці – радість її, і танцює вона в Валімарі на вічнозелених галявинах.

Óроме – могутній володар. Якщо він і не такий сильний, як Тулкас, то страшніший у гніві, а Тулкас завжди сміється, і в змаганні і на війні, і навіть перед лицем Мелькора сміявся він у битвах ще до того, як народилися ельфи. Ороме любить краї Середзем’я, і покинув їх неохоче, останнім явившись у Валінор. А в давні часи часто переходив через гори на схід і вертався із почтом до своїх пагорбів і рівнин. Він мисливець на чудовиськ та лютих звірів, і любить коней та собак, і всяке дерево любить він, за що називають його Áлдарон, а сіндар кличуть його Тáурон, Повелитель Лісів. Нáхар ім’я його коня, що білий на сонці і сяє сріблом вночі. Його великий ріг називається Валарóма, звук його наче багряний схід сонця, чи блискавка, що розколює хмари. Над усіма рогами його воїнства чути його у лісах, котрі виростила Яванна у Валінорі, – туди часто водив Ороме своїх людей і звірів полювати на лихих Мелькорових потвор. Дружина Ороме – Вічно-юна Вáна, молодша сестра Яванни. Усі квіти проростають коли вона проходить мимо, і розквітають як гляне на них, а птахи співають при її наближенні.

Такі імена Валар і Валієр. Тут коротко розказано про них самих, – якими бачили їх ельдар в Амані. Та хоч прекрасними й величними поставали вони перед Дітьми Ілуватара, то лиш подоби їх краси і могутності. І якщо мало тут сказано про все, що знали колись ельдар, то – ніщо в порівнянні з їх справдешнім буттям, що поринає в глибини просторів і віків немислимі для нас. Серед них Дев’ять найбільшої сили й пошани, та один відділився з їх числа, і залишилось Вісім Áратар, Верховних володарів Арди: Манве та Варда, Ульмо, Яванна й Ауле, Мандос, Нієнна, і Ороме. І хоч Манве Король над ними від Еру, у величі рівні вони, незрівнянно вищі від інших, валар і маяр, та будь-яких інших сил, посланих Еру в Еа.

Про маяр

Разом із валар прийшли інші духи, чиє буття також почалося ще до Світу, такі ж як валар, лиш менші. Це – маяр, світа валар, їх слуги й помічники. Число їх невідоме ельфам, і лише кілька з них мають імена на котрійсь із мов Дітей Ілуватарових, бо, хоч це не так в Амані, у Середзем’ї маяр рідко з’являлись видимими ельфам чи людям.

Серед валінорських маяр, імена котрих зберегли оповіді про Давні Дні, головними були Ільмаре, служниця Варди та Еонве, прапороносець і герольд Манве, який мав таку силу в руках, що ніхто в цілій Арді не міг йому дорівнятись. Та з усіх маяр Діти Ілуватарові найліпше знали Óссе з Уйнен.

Оссе васал Ульмо й повелитель морів, що омивають береги Середзем’я. Не заходить він на глибини, а любить більше узбережжя й острови, і знаходить утіху в вітрах Манве, радіє він бурі й сміється серед гуркоту хвиль. Його дружина – Уйнен, Повелителька Морів, волосся в якої простягається в усіх водах під небом. Всі створіння, що живуть у солених течіях, любить вона, і всякі рослини, що ростуть у них, і до неї звертаються мореплавці, бо вона може втишити хвилі, заспокоюючи буйство Оссе. Нуменорці довго жили під її захистом, і мали її у пошані не меншій, ніж валар.

Мелькор ненавидів море, бо не міг покорити його. Сказано, що під час створення Арди він старався перетягти Оссе на свій бік, обіцяючи все царство і владу Ульмо, якщо лиш той служитиме йому. І так давно колись настало велике сум’яття у морі, що принесло руїну на землю. Але Уйнен на прохання Ауле, втихомирила Оссе й привела його перед Ульмо, і той пробачив його й прийняв його служіння, вірне завше потому, хоч не покидало Оссе шаленство ніколи, і тому, час від часу, він лютував свавільно, без наказу Ульмо, свого володаря. Тому ті, хто мешкають понад морем чи вирушають у плавання, хоч і любити його, та не довіряли ніколи.

Мéліан мала ім’я мая, що служила Вані та Есте, довгий час жила вона в Лорієні, доглядаючи квіти й сади Ірмо, доки не прийшла в Середзем’я. І де б вона не пішла, там чувся солов’їний спів.

Наймудрішим із маяр був Олóрін. Він теж мешкав у Лорєні, та часто шляхи його приводили його до дому Нієнни, і навчився від неї він співчуття й терпіння.

Про Меліан багато розказано у Квéнта Сільмарíлліон. А про Олоріна ця повість не говорить, бо, хоч і любив він ельфів, невидимим ходив поміж ними, чи в подобі, як один з них, і вони не знали звідки приходили дивні видіння й мудрі настанови, котрі він вкладав у їхні серця. Згодом він став другом усіх Дітей Ілуватара, і прислухався до їх бід, а ті, хто слухав його пробуджувались від відчаю й відкидали чорні думи.

Про ворогів

Oстаннім з усіх стоїть ім’я Мелькор, — той хто піднімається в Силі. Та це ім’я він втратив, і нолдор, що з усіх ельфів найбільше натерпілись від його злості, не вимовляють це ім’я, а називають його Мóрґот, Темний Ворог світу. Велику силу дав йому Ілуватар і був він ровесником Манве. У силі й знаннях всіх інших валар мав він частину, та обертав їх на недобре, й розтрачав свої сили в люті й жорстокості. Домагався він Арди і всього, що є в ній, прагнучи влади Манве й панування над усіма царствами своїх родичів.

Від благородної величі скотився він до зарозумілості й презирства до всього, крім себе самого, духу нищівного й безжального. Розуміння перетворив він на хитрість, обертаючи, як хотів все, що використовував, доки не став безсоромним брехуном. Почав він із прагнення Світла, та коли не зміг заволодіти ним сам один, зійшов він крізь вогонь і гнів у велике полум’я вниз у Тьму. І тьму використовував він найбільше у своїх лихих діяннях в Арді, і наповнив її страхом для всіх живих істот.

Та такою великою була сила його, що в віки забуті, змагався він із Манве та з валар, і впродовж довгих років в Арді панував над більшістю країв на Землі. І був він не один, бо багато із маяр приваблені були його пишністю у дні його величі та залишилися з ним і у тьмі, а інших він підбив потому на службу собі брехнею й віроломними дарами. Найстрашнішими були серед цих духів валараукар, вогненні батоги, котрих в Середзем’ї називали балроґами, жахливими демонами.

Серед тих його слуг, що мали імена, найбільшим був той дух, котрого ельдар називали Сáурон, або Ґортáур Жорстокий. На початку він був із маяр Ауле, і лишився сильним у науці того народу. В усіх діяннях Мелькора Морґота в Арді, в його велетенській роботі й хитрому обмані мав частку Саурон, і злішим за нього був тільки його повелитель, бо довго служив він іншому, а не собі. Та згодом став він як Морґотова тінь, як привид його злоби, і пішов за ним тим самим руйнівним шляхом у Порожнечу.

ТУТ КІНЕЦЬ ВАЛАКВЕНТИ